The Thursday Book: October 2019
Жовтень - час роздумів і меланхолії, а також хороших книг!
***
Книга, яка наочно демонструє, що люди закохуються не тільки безпосередньо у нас, вони закохуються у перспективу побачити себе нашими очима, перспективу побачити життя нашими очима.
Лілі, головна героїня, страшенно любить музику і з таким же запалом ненавидить хімію. Аби якось себе розрадити і час згаяти, вона залишає на парті запис (рядок з улюбленої пісні), який пізніше хтось продовжить. Так і почалася ця YA-історія, яка по собі лишає приємне відчуття. Легка книга, що швидко читається.
Водночас, скрипка – це теж набір дерев'яних дощечок, але чи така конструкція принижує музику, роблячи її банальною? Навпаки, ще більше звеличує музику. Так само з подібними історіями.
***
Жах і сльози. Цей текст навряд писала людина з аспірантурою в анамнезі, бо аспірантура тут взагалі як спосіб заспокоїти внутрішній свербіж, коли думаєш «що б ще таке спробувати?» і хочеш заспокоїти дошкульне почуття «не вистачає». Героїням книги, деякі з них дійсно вступили до аспірантури (аби залишитися в Мінську і мати тут на деякий час недороге житло), не вистачає багато чого (розуму, самоповаги і життєвого досвіду насамперед), бо вони відмовляються хоч якось впливати на події, - авось само. Так це не працює: ані у науці, ані у житті.
***
Напевно, якщо вже не ящик для письмового приладдя, то скринька з безліччю відділень і сховків була багато у кого в часи дитинства. У мене була музична скринька з танцюючою балериною. І здавалося, що її змушена кружляти бранка, сумує за тишею, бо мелодія «До Елізи» Бетховена лунала з моменту відкриття.
У цій книзі ящик – метафора людської душі, саме життя заховане у скриньці! З кожним відкритим сховком ящика автор майстерно заманює усе глибше у дивні алюзії, де так багато переплуталося міфів з сучасністю. З людьми так само, коли встигаєш надивитися на безліч життєвих історій, де у кожного свої тріщинки. Між чорним і білим 256 градацій сірого, тому важливо бути критично чесним з собою. Якщо ти добре знаєш себе, то претензій до світу і марних очікувань буде менше. Коли ти наповнений, тобі є що віддавати. Ти – сам собі ящик.
***
Про цю книгу варто говорити без емоцій, бо ж болю та емоційності у тексті більш ніж достатньо і так. І найболісніша закоханість, - це закоханість у того/ту, хто нескінченно далекий від тебе.
Один з останніх романів Памука, а саме «Музей невинності», опублікували у 2008 році. Через чотири роки у Стамбулі відкрився однойменний музей. Орхан задумав створення музею і написання книги практично одночасно. І як тут можна не погодитися, що, якщо ви сумуєте за кимось, но навряд краще зібрати друзів, аніж знайти яку-небудь стару річ того/тієї, за ким сумуєте.
За сюжетом головний герой, Кемаль, багатий спадкоємець імперії «СатСат», не розірвав заручини з іншою, будучи закоханим у бідну родичку Фюсун. Вона ж відмовилася від ролі коханки і пішла з життя Кемаля, залишивши по собі спогади про 42 дні спільного шастя.
У Кемаля є колекція порваних струн душі, що зі штампом «любов» зберігаються як нагадування про крила за спиною колись. Він втрачає спокій і починає шукати розраду в речах, які належали або мали відношення до Фюсюн: сережки, помада, шпильки, гребінці, годинник, помада, 4213 недопалків... Він знову і знову бажає зануритися у вир почуттів, нехтуючи усіма попередженнями долі. І що у підсумку? Усе не не по-справжньому, зовсім як популярні картини з трояндами у курортних містах, що нібито зображують цвітіння сакури.
Читаючи, я зрозуміла, що люблю книги, які не просто розповідають якусь історію, малюючи картинки і образи, а переносять тебе у цю історію, у цю стамбульську квартиру, у даному випадку. І ти як читач можеш вдихнути запахи, почути звуки і відчути шалені удари свого серця. Подібне прекрасно вдавалося Фітцджеральду - описати настільки дивовижно сцену, сповнену емоційних одкровень так, що та може на мить вирвати тебе з власного життя. Памук пише дуже подібно, але по-своєму.
***
Заплутана історія, у якій на кожне «так» знаходиться «ні», на будь-яке «вірне припущення» - «ні, невірно». Але ж показує двічі на добу правильний час навіть зупинений годинник.
Це третя частина історій про приватного детектива Корморана Страйка і його помічницю Робін, яка у моєму списку на прочитання кримінально-фантастичних книг Дж. К. Роулінг виявилася першою. Тому мене спочатку дещо спантеличили ретроспективи, але можливість почути думки злочинця і не розуміти, хто це, - цікавий хід.
Ефект падаючого ліфта — ось що я буквально відчувала, количитала цей роман.
Немає коментарів: