The Thursday Book: December 2019
Тексти Богдани слід читати повільно, розглядаючи проміжки між словами, вдивляючись у глибину себе, вдихаючи по слову і тягнутися за кожним з них як за казкою або стиглими абрикосами. Ця книга про те, що навіть найгостріший біль може обернутися у радість.
Тоня Ґліммердал, головна героїня книги норвежської письменниці Марії Парр, настільки жвава дівчинка, що у момент, коли вона спускається на лижах з гори, жителі ховаються по домівках від цієї «дівчинки-грози». Її девіз – «швидкість і самоповага», найкращий друг вміє грати на скрипці так, що аж природа зачаровано прислухається.
Однак сила цієї книги у темах, яких вона торкається – дружби, любові, вміння пробачати, відчуття самотності і необхідності бути частиною родини, самопожертви і егоїзму. Події та діалоги витинають чарівне полотно; воно ж слугує основою, сюжетом.
Звісно, це дитяча книга. Гадаю, у шкільному віці вона б мене вразила більше (точніше, перша частина – пригодницька). А от щодо умовної другої частини – то у міру сумний і смішний сюжет здатний полонити навіть дорослого вимогливого читача.
Водохреще закриває цикл свят, тому якраз встигаю у рамках зимового Бінго написати про одну з улюблених книг дитинства.
Передісторія. Кілька років тому ми були на хуторі Проні поруч з Диканькою. Припускається, що саме цей хутір послужив прототипом того, який описаний в повісті М. Гоголя (я ж напишу якось про ту подорож у блог, правда?). Поруч з тією Диканькою, де творяться дива, а зірки та місяць наздзвичайно яскраві на різдвяному небі.
Історія. Цього ж року, коли прикрашали ялинку, дивилися «Вечори на хуторі біля Диканьки» режисера Олександра Роу – і це було так атмосферно, особливо та сцена, коли знахар Пацюк їсть вареники, які самі стрибають у сметанку і залітають до рота :)
Уперше цю повість я прочитала у якості завдання з читання на літо, але ні разу у ніч перед Різдвом. А дарма! Бо читаєш і одразу ж оживають перекази і повір’я, серед сторінок жваво постає чорт, який і місяць вкрав, і пургу навіяв. І ти починаєш по-доброму сміятися над кумедним дяком-боягузом та бабами-«триндичихами», прагнеш дістати черевички разом з Вакулою для його коханої. Чудова історія.
Замість епілогу. Я так багато читаю, але зовсім лінуюся про це писати. Та якщо вже щось перечитую, і не один раз, то про це просто грішно не розповісти.
***
На святкування Різдва літній мільйонер вирішив зібрати всіх своїх дітей з їх сім'ями. Ця книга по-своєму різдвяна. Зовсім як новий рік, зустрінутий десь далеко-далеко від містечок і сіл, коли вогонь у каміні замість телевізора, а за вікном – сніг, спокій і розслабленість. Спочатку… І коли читач налаштовується на атмосферу єднання англійської родини у різдвяні свята, то дуже-дуже помиляється: ця історія була задумана кровожерливою і страшною.
Разом з тим, тема пробачення, прийняття і примирення досить добре прописана, що дозволяє вважати цю історію таки різдвяною.
***
Що тут скажеш? Принаймні автор не порушив основне правило романів: сентиментальність вживається лише у разі крайньої необхідності.
Якщо серйозно, то це хороша книга. Про людей, життя яких змінила війна і концтабір. Читаючи, розумієш, що важливо жити, дружити, закохуватися. Попри обставини. Я щиро вірю, що художня література набагато важливіше бізнес книг, а справжні історії мотивують сильніше прикладів. Період міжвоєнного Львова, четверо друзів: українець, поляк, німець і єврей. Історія, розказана Юрієм Винничуком має реальну основу, адже за часів Янівського концтабору оркестр дійсно грав. І це один бік монети, тобто роману.
З іншого боку, ближче до сучасності, науковий співробітник досліджує рукопис маловивченою мовою, що проливає світло на те як події минулого пов’язані з теперішнім.
Ну, що я можу ще додати? Почавши читати на початку місяця, не могла відірватися до самого його завершення.
***
Морган Метсон написала оптимістичну, добру і позитивну книгу. Здається, після її прочитання ти прокидаєшся наступного ранку з почуттям внутрішнього поспішання – сумуєш за світом і чекаєш, що хорошого і нового він для тебе готує.
Енді, головна героїня, шукає відмички, до того, що люди називають "бути успішним/ою", "зрозуміти себе". Так зазвичай заговорюють самотність, відпускаючи її по світу білому. У дівчини вже було розпланованим усе літо, однак її батько-політик потрапляє у великий скандал, і ця подія перекреслює усе.
Вийшла хороша історія про взаємовідносини батька і доньки, самопожертву, про любов та дружбу, ну і про собак, звісно :) Це навіть з обкладинки видно!
***
Є книги, які читаєш і думаєш, що вони не мають права закінчуватися і залишати тебе. Ця збірка саме з таких книг.
Тут міститься декілька оповідань-переказів епізодів життя талановитих і успішних пані: Соломії Крушельницької, Марією Заньковецької, Стефанії Яблонської та інших. Особливо порадувала історія про Хеді Ламарр, зірку Голлівуду та радіоінженерку, яка винайшла принцип сучасної мобільної телефонії.
Усі вони руйнували усталені міфи про жінок і їх місце у патріархальному світі. Захопливі сюжети і характери, які різні, непередбачувані, складні. З різними панянками їхня особистість грає різними гранями. Але для них усіх вершини підкорити (для кожної свою) стало можливим тільки тоді, коли вони дозволили собі бути щасливими і робити те, що хочеться і таким чином, яким хочеться. Як показують історії зі збірки, це завжди спрацьовує. У підсумку. Обов'язково.
***
Книга для всіх, хто шукає відповіді на запитання про життя. Їх тут немає, але все ж вона саме про це.Тоня Ґліммердал, головна героїня книги норвежської письменниці Марії Парр, настільки жвава дівчинка, що у момент, коли вона спускається на лижах з гори, жителі ховаються по домівках від цієї «дівчинки-грози». Її девіз – «швидкість і самоповага», найкращий друг вміє грати на скрипці так, що аж природа зачаровано прислухається.
Однак сила цієї книги у темах, яких вона торкається – дружби, любові, вміння пробачати, відчуття самотності і необхідності бути частиною родини, самопожертви і егоїзму. Події та діалоги витинають чарівне полотно; воно ж слугує основою, сюжетом.
Звісно, це дитяча книга. Гадаю, у шкільному віці вона б мене вразила більше (точніше, перша частина – пригодницька). А от щодо умовної другої частини – то у міру сумний і смішний сюжет здатний полонити навіть дорослого вимогливого читача.
***
Водохреще закриває цикл свят, тому якраз встигаю у рамках зимового Бінго написати про одну з улюблених книг дитинства.Передісторія. Кілька років тому ми були на хуторі Проні поруч з Диканькою. Припускається, що саме цей хутір послужив прототипом того, який описаний в повісті М. Гоголя (я ж напишу якось про ту подорож у блог, правда?). Поруч з тією Диканькою, де творяться дива, а зірки та місяць наздзвичайно яскраві на різдвяному небі.
Історія. Цього ж року, коли прикрашали ялинку, дивилися «Вечори на хуторі біля Диканьки» режисера Олександра Роу – і це було так атмосферно, особливо та сцена, коли знахар Пацюк їсть вареники, які самі стрибають у сметанку і залітають до рота :)
Уперше цю повість я прочитала у якості завдання з читання на літо, але ні разу у ніч перед Різдвом. А дарма! Бо читаєш і одразу ж оживають перекази і повір’я, серед сторінок жваво постає чорт, який і місяць вкрав, і пургу навіяв. І ти починаєш по-доброму сміятися над кумедним дяком-боягузом та бабами-«триндичихами», прагнеш дістати черевички разом з Вакулою для його коханої. Чудова історія.
Замість епілогу. Я так багато читаю, але зовсім лінуюся про це писати. Та якщо вже щось перечитую, і не один раз, то про це просто грішно не розповісти.
***
Разом з тим, тема пробачення, прийняття і примирення досить добре прописана, що дозволяє вважати цю історію таки різдвяною.
***
Що тут скажеш? Принаймні автор не порушив основне правило романів: сентиментальність вживається лише у разі крайньої необхідності.
З іншого боку, ближче до сучасності, науковий співробітник досліджує рукопис маловивченою мовою, що проливає світло на те як події минулого пов’язані з теперішнім.
Ну, що я можу ще додати? Почавши читати на початку місяця, не могла відірватися до самого його завершення.
***
Енді, головна героїня, шукає відмички, до того, що люди називають "бути успішним/ою", "зрозуміти себе". Так зазвичай заговорюють самотність, відпускаючи її по світу білому. У дівчини вже було розпланованим усе літо, однак її батько-політик потрапляє у великий скандал, і ця подія перекреслює усе.
Вийшла хороша історія про взаємовідносини батька і доньки, самопожертву, про любов та дружбу, ну і про собак, звісно :) Це навіть з обкладинки видно!
***
Тут міститься декілька оповідань-переказів епізодів життя талановитих і успішних пані: Соломії Крушельницької, Марією Заньковецької, Стефанії Яблонської та інших. Особливо порадувала історія про Хеді Ламарр, зірку Голлівуду та радіоінженерку, яка винайшла принцип сучасної мобільної телефонії.
Усі вони руйнували усталені міфи про жінок і їх місце у патріархальному світі. Захопливі сюжети і характери, які різні, непередбачувані, складні. З різними панянками їхня особистість грає різними гранями. Але для них усіх вершини підкорити (для кожної свою) стало можливим тільки тоді, коли вони дозволили собі бути щасливими і робити те, що хочеться і таким чином, яким хочеться. Як показують історії зі збірки, це завжди спрацьовує. У підсумку. Обов'язково.
Немає коментарів: