Зустріч з письменницею Дзвінкою Матіяш

Сьогодні був незвичайний день. Мені хочеться, аби кожна хвилина зустрічі з Dzvinka Matiyash потрапила у пам’ять як перстень у скриньку і зберігалася там, сяючи, довго-довго, завжди. А ще хочу лишити тут кілька світлин, аби у будь-який момент можна було дістати спогади, помилуватися і зрозуміти: усе дійсно мало місце.

Насправді мені було важко відвести від Дзвінки погляд з моменту її появи, коли вона зайшла така усміхнена, яскрава і позитивна, - хотілося дивитися і слухати, чути і споглядати. Думаю, це було радісне здивування, яке ніяк не проходило. Тому що вона могла говорити, і секунду тому я не могла припустити, що відповідь буде саме така, і тут же відразу розуміла, що саме так повинна говорити Дзвінка, якою вона мені уявлялася. Ніби заново відкриваєш людину – це приголомшуюче, ні з чим не порівнянне відчуття.

Якщо б мене запитали, яка Дзвінка, я б сказала, що вона насправді скромна і чарівна просто до неможливості. І красива, і тендітна, але при цьому наче виточена зі сталі у ті моменти, коли говорить про речі, у яких глибоко переконана, бо тоді вона стає серйознішою, риси обличчя трохи загострюються, але очі залишаються добрими і усміхненими.

Говорили багато про що: звичайно ж, про саму Дзвінку, її дитинство, літературну і перекладацьку діяльність; про літературу загалом і про українську мову; натхнення і його відсутність, шкільні твори, подорожі, книги, пісні, враження від Кременчука, плани на майбутнє. Багато зі сказаного Дзвінкою мені глибоко імпонує, з чимось я погоджуюсь не повністю, але у її словах багато мудрості, справжньої і абсолютно не пафосної. Мабуть через те, що вона теж справжня, і, знаєте, - природжена письменниця. Це одразу помітно. Дзвінка серйозно ставиться до своєї творчості, але так само щиро цікавиться думками своїх читачів, ставлячи зустрічні питання, підбадьорюючи до дискусії, а те, як вона спілкується з найменшими читачами – наймиліша річ у світі, бо Дзвінка знає таємницю, котру не усвідомлюють більшість дорослих: кожна дитина – маленький дорослий, тільки більш щирий і безпосередній.

А ще… зараз напишу не надто наукову точку зору, як для майбутнього PhD, однак все одно напишу. Так от, Аристотель колись писав про квінтесенцією – такий собі п’ятий елемент, на додачу до чотирьох земних. З нього, на його думку, складаються зірки і душі людей. Дзвінка – саме така, з великим добрим серцем із зоряного світла. Тепер я це знаю точно.