Дорогами Camino de Santiago

Нова книга Дзвінки Матіяш «Дорога святого Якова» розповідає про неймовірну подорож Дзвінки та її чоловіка Євгена до Сантьяґо, а потім і до «краю світу» на узбережжі Атлантичного океану.

Дорогу паломникам показують жовті стрілки та мушлі, треба просто стежити за знаками, аби не загубитися. Але я думаю, що це все одно ризиковано – довіритися Дорозі і світові, бо вісім сотень кілометрів приносять фізичний і ментальний біль, але в той же час по Дорозі можна раптом відчути як хтось сильний, може, і сам Яків, коли не має сил нести наплічник, підхоплює тебе на льоту і потім поведе по життю далі.

Це не екскурсійна книга «подивіться направо, подивіться наліво і бігом далі» і я не знаю як Дзвінці вдається описувати миті, з яких ти сам складаєшся, немов з молекул, де кожна мить – твій хребець, твоя сила.

Сила духу, то певно саме те, що вогником палає у кожному з тих, хто відважиться на паломництво. Тому що отак одразу учорашнім жителям цивілізованихї міст і містечок складно адаптуватися, бо як це так – не знати якою буде погода завтра, нічого не планувати, навіть не уявляти, на якому ліжкові доведеться спати цієї ночі, чи трапиться притулок Друзів дороги святого Якова та смачне і поживне донатіво чи доведеться тамувати голод інжиром.

Думаю, я подумки так само переживала, що дістатися до Бургоса за чотири години не вдалося, бо так само люблю усе планувати, скоса дивилася на госпітальєро, який залишив подорожуючих без вечері. У потоці днів і в'язкій патоці думок ми так часто не помічаємо, як стаємо вимогливим до себе, нетерпимими до чужих помилок. Дорога потроху лікує. Не так важливо дістатися до кінцевого пункту, важливіше – пройти дорогу. Задля очищення себе, внутрішньої переміни. Вмикається внутрішнє знання «серцем», що добре і що погано особисто для тебе, насправді воно завжди з нами, просто можна зробити вигляд, що не чуєш і вчинити наперекір.

Подібна мандрівка, навіть коли про неї читаєш, робить тебе одночасно досить розслабленою, щоб не думати про проблеми, масштаб яких іноді стає раптом дріб'язковим, і досить уважною, аби помічати чудеса навколо. А їх багато насправді: починаючи від щирих побажань звідусіль доброї дороги “Buen camino!”, непересічних історій інших паломників до чудових соборів та архітектурних витворів Ганді.

У книгу вдало вплетено безліч історій, вигаданих та особистих, і кожна з них добра і мудра, про людей, які іноді стають нам близькі тільки тому, що колись вони сказали одну-єдину фразу, неважливо якою мовою. Для цього люди й існують - щоб рятувати один одного від самих себе.

Щиро захоплена тим як Дзвінці та Євгену вдалося пройти увесь маршрут та розказати про нього. Це унікальний досвід і вони теж – унікальні. Прочитавши про їх пригоди мені так хочеться вірити, що на щастя зустріти в цьому світі «свою» людину приречені усі. Щоправда, оті небесні виконавці бувають нерозторопні, але це тимчасова незручність. Хочеться побажати, аби кожному зустрілася людина, з якою нестрашно пройти шлях, помічений золотими стрілками і мушлями, а може й усе життя :)