The Thursday Book: Солодкий листопад

Солодкий листопад… Коли тепло переходить в холод, хочеться зігріваючих книг, щоб відпочити та підтримати настрій в особливо похмурі дні.

«Me Before You». Книга тебе знаходить. Роман британської журналістки, оглядача The Daily Telegraph, мене переслідував у рецензіях то тут, то там, на полицях книжкових магазинів. Обкладинка оманлива, бо за нею багато болю, страждань, страхів; так само багато щасливих миттєвостей, кохання, відданості, вдячності. Історія двох людей, у яких є 6 місяців, у неї - щоб змусити його не відмовлятися від життя, у нього - щоб змінити її. Епілог - чи не найпотужніша частина, я досі під враженням.

Читаючи «Історії про троянди, дощ і сіль», взяла за звичку читати не більше двох історій перед сном, тоді вдень хочеться швидше покінчити зі справами, аби мати час для читання і роздумів. При цьому не виникало відчуття, що історії – окремі, кожна сама по собі, навпаки – вони здалися мені взаємопов’язаними. Взагалі, щойно я взяла книгу до рук, вона видалася мені тендітною, м’якою, а сторінки, що ніби зшиті вручну,- кулінарну книгу моєї мами, бо вона завжди записує і підшиває найулюбленіші рецепти, а не роздруковує їх. Кожна з історій мене чимось зачаровувала чи дивувала. Одного разу мені навіть наснилося, що я живу у двоповерховому будинку зі скляною доріжкою замість сходів, а довкола багато ірисі як на подвір’ї в Іванки. Я навіть не знаю, яка з-поміж усіх історій – моя найулюбленіша. «Лист до бабусі» нагадала про мою бабусю Ніну, на згадку від якої в мене залишився рожевий іграшковий папуга та багато світлин. Історія «Мурашиний дощ» змусила багато посміхатись, ніби я теж опинилася під парасолею. Вразила історія «Диктатор», не змогли залишити байдужою брат Заїка та Мадонна дощу. Щось глибоко особисте і болісне зачепила історія «Руки», але ця історія – життєствердна, тому теж змусила посміхнутися. Історії за участі Марти і пана Карла жваво пригадалися під час відвідин виставки талановитого українського скульптора Олексія Леонова, чиї скульптури, немов застиглі у часі, нагадали про роль мистецтва у житті людини. Ця книга здалася мені відмінною від попередніх, попри те, що у ній теж так багато ідей гуманізму, добра, самопожертви та гармонії з самим собою та зовнішнім світом. «Історії про троянди, дощ і сіль» - книга, на мій погляд, більш цілісна, а, може, і більш доросла у сенсі осмислення багатьох цінностей.

«Теплі історії до кави». "Просто" - одне з моїх улюблених слів. Книжка, яку я кілька років не чіпала. Відкрила випадково одного разу восени і полюбила приблизно з сьомого абзацу, бо вона про "те, що робить нас щасливими", і в цьому її магічна ресурсна сила. Просто історії зі світу ароматів і фарб, чужих красивих міст, рідних людей і фактур. Просто кава і просто тепло. "Просто" - одне з моїх улюблених слів.

«Bridget Jones: Mad About the Boy». Зворушливе, дотепне і неочікуване повернення Джонсі. Фірмовий стиль Хелен Філдінг нікуди від неї не подівався. Щонайменше, мова оригіналу рясніє сленгом та іронічними лексичними замальовками. Щодо головної героїні, то вона усе ще не опускає руки і залишається справжнісінькою оптимісткою, шукаючи кохання. Проте коли говорять, що мудрість з роками приходить не до всіх, Джонсі це теж стосується. Попри величезну кількість ідіотських ситуацій та різноманітних халеп, у які вона потрапляє, книга буквально просякнута самотністю і безвихіддю. Тому роман залишає двояке враження, хоч все і закінчується хепі-ендом.

«My Not So Perfect Lifе». Іронічна та оптимістична Не сказала б, що це chicklit (героїня нарешті більш-менш розсудлива), швидше жанр feelgood. "Whoever started the rumor that life has to be perfect is a very wicked person, if you ask me".

«Джерело». Думаю, в мене з’явилася ще одна вагома причина полюбити Айн Ренд. Загалом, це одна з найкращих книг щодо правильного ставлення до того, чим займаєшся. Роман про сильних людей, їх якраз і люблять нещадно критикувати. Якщо тебе складно зламати, то можна спробувати опустити до рівня дещо нижче, принаймні спробувати. Так думають слабші і роман в принципі вчить бути готовими до цього і не відразу переходити в контратаку; сприймати все максимально неупереджено, не брати близько до серця і ставитися до малоприємних речей з цікавістю, але не підкорятися думці більшості. Дві інші причини любити Айн Ренд – те, що вона, залишившись вдома на одинці, підспівувала вініловим платівкам, кружляючи по кімнаті, і те, що вважала «Ангелів Чарлі» єдиним вартим уваги романтичним серіалом, бо героїні-дівчата…

«Sing for Your Supper». Уся книга ніби суцільний звукофокус, коли історія безперервно тягнеться до кульмінації. Ритм розповіді як пульс метронома. Історія ніби крона багатовікового дуба, розлога і масштабна. Складна і лякаюча історія. Коли життя горе-чоловіка перетворюється у щось більш зловісне, аніж будні шахраїв, справжня мама будь-яким способом буде намагатися захистити свою дитину.

Не треба боятися читати такі книги. Так, від них холоне кров, але часом саме воні здатні показати, що без любові світ сповнюється брутальної пихи, але любов матері здатна на значно важливішу річ: навчити нас не здаватися перед лицем проблем.

«Прибуття». Нарешті ця історія була представлена на Книжковому Арсеналі. Книжка без єдиного слова, але відірватися від неї бодай на мить неможливо. Графічний роман, виконаний у «фотографічному» монохромному стилі, володаря Оскара і премії А. Ліндгрена Шона Тана, розповідає про еміграцію, де у кожного мігранта є кумедна істота-компаньйон. Хоча це й книга для дітей, зрозуміти її повною мірою, на мій погляд, зможуть дорослі – за реалістичною графікою прихована неабияка глибина і приводи для роздумів. А відсутність слів – то дрібниці, бо у цієї книги є душа.

«Death Comes as the End». Ще одна історія від леді Агати, якою давно хотіла поділитися. Усі пам'ятають повість Івана Нечуй-Левицького "Кайдашева сім'я"? Тепер уявіть, що було б, якби сварливих родичів перенести у Стародавній Єгипет? Приблизно те, що й у книзі Агати Крісті "Смерть приходить наприкінці" - образи, чвари, поділ майна і сфер впливу. Щоправда, це вже не іронічна побутова повість, а детектив. Тому у родині жреця Імхотепа станеться вбивство, мотиви ж матимуть усі члени родини. Антураж тих часів - мумії, піраміди, папіруси, поклоніння богам і страх перед ними - захоплює. Це єдиний історичний детектив леді Агати, але поведінка героїв інколи так нагадує сучасників :) У цьому криється величезний плюс даної історії, попри точність передачі атмосфери тих давніх часів клочкової цивілізації (дружина молодого археолога й не могла написати інакше).

«Казки про дивних». "I was reminiscing just the other day while having coffee all alone ... а потім 10 казок від Ренсома Ріґґза з ілюстраціями талановитого Ендрю Девідсона ...took me away". Це незбагненно чудові містично-повчальні оповіді про "дивних". Ніби мені знову 6 років і я читаю казки братів Грімм.