The Thursday Book: Ольга Семиляк "Людина без людей"

До моїх рук потрапив роман Ольги Семиляк «Людина без людей», який зацікавив мене ще тоді, коли був міні-романом «Куди покаже флюгер» та переміг на конкурсі «Гранослов-2017». Авторка назвала його «розповіддю в етюдах» – і це один з моїх улюблених жанрів, бо я обожнюю історії клаптиками. Вони ніби ковдра за технікою печворк, що огортає, поглинає і заколисує.

Книжка, жоден з героїв якої мені не сподобався, але щось у серці відгукувалося на історії кожного з... Напевно, це одна з тих душевних книг, у якій кожен знайде щось цінне для себе.

Сюжет про Єву з роздвоєною особистістю, яка прагне збагнути світ, у якому ми живемо, служить лише канвою для вплетення думок і питань читача. Якщо не замислюватися, себто просто стежити за розвитком подій, буде часом нудно. Однак, коли читаєш, входиш у цю історію поволі і плавно, наче у річку, то усе кінематографічно відбувається у голові.

Єва шукає себе і сумнівається. У кожного з нас теж є свої «єноти сумління». Коли читаєш про те, що вони здатні розгризати залишки твоєї впевненості, то нутром відчуваєш, що так, це правда, так і є. Книга заряджає вірою – ні, не в те, що все буде добре і вийде як задумувалось (бо шанси на провал рівно такі ж), а в те, що квіти ростуть із серця, а вже якими вони проростуть – з шипами та колючками чи ніжними пелюстками – залежить від нас. Це книга гірких відкриттів у тому числі, але у тому є свій меланхолійний сплін, подекуди кричущий – як у історії Яблуневої і того, хто пахне м’ятою.

Окремо варто виділити стилістику роману. Метафори тут настільки повнокровні, що я була зачарована символічністю розповіді, її силою, оригінальним стилем письма загалом. Точні і вивірені речення, ніби їх вирізали з рідкісного дерева з ощадливістю до матеріалу, втім подекуди звучить особливо схвильовано і щиро.

Відважний серцем Довгокосий, розгублений Марк, спостерігаючий за грою світла у вітражах чорно-білий Ян, обравша слизький шлях Магда – усі вони нагадують, що немає нічого справжнього, універсального, аби спрацювало для всіх, а про життя взагалі не можна думати у дефініціях «добре» або «погано». Насправді може бути як завгодно, експериментуй – і відкриєш те, що спрацює саме для тебе, навіть якщо ти зараз – людина без людей.