The Thursday Book: June 2019
Книги червня і просто одна з улюблених моїх метафор Муракамі.Доля іноді схожа на піщану бурю, яка весь час змінює напрямок. Хочеш врятуватися від неї - вона мчить за тобою. Ти у інший бік - вона туди ж. З неї ти вийдеш не таким, яким був до неї. Ось у чому сенс піщаної бурі.
Дж. М. Кутзее "Безчестя"
"Нам всім необхідний спокій прийняти те, чого ми не можемо змінити, мужність змінити те, що змінити можливо, а ще – мудрість відрізнити одне від іншого".
Текстура тексту густа і в'язка, епізодично майже непрохідна. Однак за неї чіпляєшся, вона манить. Якщо раптом перестаєш чіплятися, то варто відкласти книгу, зробити перерву і повернутися пізніше.
Такими ж неоднозначними є і теми, підняті у романі. Зокрема, майнової нерівності, расової і гендерної дискримінації, – вони складні і болючі. Такою є дійсність ПАР. Та навіть без прив’язки до соціального, політичного і культурного життя цієї країни, раптом виявляється, що ми насправді боїмося: усього незрозумілого, малознайомих сусідів, нарешті – старості й смерті.
У «Безчесті» автор не розмежовує хороше від поганого, бо у кожного свої власні межі прийнятного.
Відомого художника Мунка (ні, не Едварда) спіткала доля, від якої він врятував улюбленицю свинку Кім – вбивство ножем. Вона та закоханий у неї дикий кабан беруться за розслідування. Колись були «сыщики-Колобки», але часи змінилися :) Кім не вміє говорити або читати, але вона вміє дуже добре думати і діяти.
Автор вміло проводить паралель між свинями і людьми, що не є новацією, але доволі цікава інтерпретація. Порадували ілюстрації перед главами і список дійових осіб на самому початку. Про любов, дружбу, філософію і бандитів: «Це вбивство! Усім читати!»
Довго не могла визначитися зі своїм ставленням до цієї книги. Тому що головні герої (чи радше сказати «типажі», доведені автором до абсурдної завершеності) не здатні хоч якось працювати над собою. У чому точно не можна дорікнути Кундері, так це в умінні писати виразно без недоречних абстракцій.
Чому ж «легкість»? Тому що так легко і просто: думати, що щастя у твоєму житті настане саме тоді, коли інша людина задумається чим і у який спосіб робить тобі боляче, усвідомить це і виправиться. Звісно, з таким світосприйняттям герої книги прирікають себе на постійний і нестерпний біль.
Тому що по-інакшому – це складно, набагато складніше, бо стосунки змінюються. Ось тільки ці зміни – так само красиві і важливі, як і перший етап пристрасті і закоханості.
Український чікліт набирає обертів, що не є погано, адже у прогресивних країнах не має пустувати жодна з літературних ніш. Крім того, конкретно ця книга вирізняється ще і філософськими роздумами про українські реалії.
Гарно і атмосферно вплетені в текст кав'ярні і вулички Львова. У цьому місті працює журналістка Олена Дулянська, журнальну колонку якої вирішили закрити. Нелогічна у своїх вчинках героїня викликає емпатію. Знайшовши у соцмережі своє колишнє шкільне кохання, вирішує повернути час назад. Хоча Пащенко (чоловік головної героїні) справив на мене хороше враження. Але однокласники, які здебільшого живуть за кордоном, завжди, мов та трава за парканом сусіда, здаються зеленішими, тобто щасливішими.
Мені здалося, що трохи перебільшені переживання героїні і їй би добре запитати себе "навіщо мені потрібно страждати?", бо вона не з тих, хто відчуває себе більш живою з нервом і драмою. Тут на допомогу приходить ще і детективна сюжетна лінія, а події вибивають у Олени з-під ніг опори, але у певний момент розум і жага життя беруть гору. Так, певно, і має бути.
Приємна книга жанру чікліт про життя подружньої пари Сільвії та Дана, які, здавалося б, мають усе: двох донечок, успішну кар'єру та щасливий шлюб, поки перспектива прожити разом ще 68 років не відправляє їх у стан «штопору», що ставить під сумнів їхні цілі і мрії на майбутнє.
Аби обійтися без спойлерів, приведу абсолютно абстрактний приклад для ілюстрації: погода за вікном стоїть жахлива (штормове попередження виявилося правдою, а не перебільшенням синоптиків) і є вибір - поїхати на громадському транспорті (щоправда, доведеться довго йти до зупинки і мерзнути в очікувані) або можна викликати таксі.
Інколи таксі викликається без докорів сумління, але якщо "нормальні люди на таксі не їздять і шампанське вранці не п'ють" – відчуваючи себе абсолютно нещасним створінням, плентаєшся на зупинку. Така плата за внутрішній розлад. У такому ж розладі перебували і герої, допоки не зробили вибір.
Немає коментарів: