The Thursday Book: August 2019

Останній місяць літа - час почитати щось за настроєм.
***

Весна вирує і заглядає у вікна будинків. Повітря свіже, довгоочікувано зелено навколо, а очі починають бачити усю мозаїку дивовижних візерунків і кольорів. 

У такому настрої я починала читати книгу. Дочитала вже влітку. Накал пристрастей у книзі був аналогічний тому як невблаганно зростав стовпчик термометра. Ця історія захоплює і хочеться читати ще і ще, але потім у якийсь момент розповідь раптово починає тиснути і ти задихаєшся від великої кількості усього: любові, ненависті, таємниць, несамовитих драм. 

«Не могу равнодушно наблюдать, как пересекаются и расходятся людские судьбы, по глупости, по трусости, из-за неумения открыться, объясниться». 

***

Книга нагадує притчу. При чому не за формою оповіді, навіть, а швидше за змістом: вона про силу любові, родину, вибір шляху. Врешті-решт, скільки б кіло ми не мали, продовжуємо вірити у свою щасливу зірку. 

Так і тринадцятирічний хлопчик, головний герой книги, збирає усі сили і прагнення, аби подорослішати, ставши розумним і сильним, навіть без блискучих знань в області біології чи математики. Бути дитиною складно, але ще складніше бути дорослим, який зрозуміє дитину. 

Попри певну оптимістичність, ця історія піднімає важливу тему, а саме питання про форму любові, яку дали нам колись дорослі. На прикладі історії одного підлітка можна прослідкувати, що, якщо нас ігнорували та сварили – дзеркальні почуття будуть супроводжувати і далі. Любов дорослого навпаки - робить дитину кращою. 

***

Про Агнес, головну героїню цієї книги, навряд можна сказати, що вона вхопилася за шнурочок від божого дверного дзвінка, бо на початку роману її переслідують невдачі у професіональному і особистому житті. 

Вона не здається і разом з приятелем відкриває ресторан в італійському стилі «Лимони жовті», надихнувшись рядком з пісеньки про Італію. Перепетії історії доводять, що часом має вагу твоя здатність любити, і це не заслуга того, кого любиш. У головної героїні, мені здається, є та рідкісна здатність до відданості і вірності, порівняно з якою освіта, походження, гроші – ніщо. Ця книга надихає. 

***

Врешті решт, немає іншого життя, крім того, яке дане у простих і земних відчуттях: ось ти, ось вино із кульбаб. 

І кожне літо, навіть це книжкове 1928 року, знаходить відгук у душі. Мені не було нудно з Бредбері. Мені захотілося закутатися у плед, і щоб хтось розповів про своє дитинство як це робить він – з теплотою. Ця книга навчить тому, про що важливо пам'ятати: коли у тебе чогось немає, у тебе все одно є простір для маневру і вибір. 

***
Усі знають стару діву міс Марпл і чемного бельгійця Еркюля Пуаро, героїв Агати Крісті. А її саму? Майбутню королеву детективу не друкували майже п'ять років після першого звернення до видавців. Та згодом час усе розставив на свої місця.

«Автобіографія» тієї, чиї книги за кількістю перевидань треті після Біблії та творів Шекспіра, - найкраще, що я читала у цьому жанрі. Спочатку потайна і боязка дитина: Агата грала на фортепіано, але не стала музиканткою через страх сцени. Далі - наділене уявою дівчисько. Уже потім вона змогла стати і залишитися справжньою леді до самого кінця.

З другим чоловіком вона щороку їздила на розкопки до Єгипту, Сирії, Ірану. Цій частині життя присвячено багато сторінок, однак її сміливий другий шлюб і те, як вона зуміла його зберегти (другий чоловік, археолог Макс, був на 15 років молодшим за дружину) протягом 45 років, викликає захоплення.